Меню
Реклама
Время
Роз'яснення ВГС прийнятих законодавчих змін стосовно юридичних наслідків визнання кредитного договору, який забезпечений заставою (договору застави) недійсним.
Український ВГС спеціальним інформаційним листом, датованим 27 грудня 2012 під номером 01-06/1941/2012 дав роз'яснення прийнятих законодавчих змін стосовно юридичних наслідків визнання кредитного договору, який забезпечений заставою, договору застави недійсним.
Мова в цьому листі йде про Закон під номером 5405-VI від 2 жовтня 2012. Нагадаємо, що вступив в дію 4 ноября 2012, закон формально змінив не одні лише процесуальні, але також і матеріально-правові (наприклад, зміни було внесено, наприклад, до Цивільного кодексу, Господарський кодекс України, але на практиці має виключно процесуальну суть.
Можливість визнати кредитний договір неправомірним виступає «ахіллесовою п'ятою»
Як багатьом відомо, можливість визнати кредитний договір неправомірним виступає «ахіллесовою п'ятою» тих банків, які надають в даний момент кредити під заставу власного майна. У тій же судовій практиці зараз відомо чимало таких випадків, коли позичальник, який заборгував банку, знаходив формальне підгрунтя визнати кредитний договір недійсним.
Фактично, після визнання неправомірним договору, який встановлював забезпечення виконання зобов'язання у вигляді застави, цей боржник гроші не повертав, а банк повністю позбавлявся можливості задовольнити власні вимоги за рахунок безпосереднього предмета застави.
Закон, який було прийнято, можливо, не без участі відомого банківського лобі, був спрямований на захист власних інтересів цілого ряду кредитних установ у таких непростих ситуаціях. Наприклад, ст. 86 ГПК в редакції цього Закону, а також новою ст. 1057-1 ЦК було встановлено, що якщо такий кредитний договір визнається неправомірним, за яким зобов'язання позичальника були забезпечені заставою, або конкретний договір застави, яким має забезпечуватися виконання позичальником свого зобов'язання, то суд, який розглядає цю справу, зобов'язаний за заявою сторони накласти на заставлене майно арешт.
Арешт зніметься в тому випадку, якщо в період тридцяти днів боржником, як це було визначено ч. 1 ст. 216 ЦК, відбудеться повернення коштів, придбаних за кредитним договором, в іншому випадку, на все арештоване раніше майно звертається стягнення.
До слова, банки, які виступали в процесі про визнання недійсним договору в якості відповідача, позбавлялися будь-якої формальної можливості зажадати накладення арешту на все заставне майно боржника, притому, жодного запобіжного заходу за нормами ст. 431-432 ЦПК України, так і в якості засобу для забезпечення позову за нормами ст. 67 ГПК України, тому що процесуальні норми однозначним чином вказують на те, що такого роду вимога може виходити виключно від позивача, а зовсім не від відповідача.
Необхідно відзначити, що законодавчі зміни викликали деякі зауваження, так званого, формально-теоретичного характеру. Наприклад, Головне юридичне управління української Верховної Ради у власних зауваженнях до законопроекту під номером 11029, який в результаті став Законом, звертало пильну увагу, що для економічного судочинства, як і для ряду інших різновидів судочинства, зовсім не характерно якесь одночасне прийняття рішення, у тому числі, винесення, як це було передбачено ст. 1057-1 ЦК. Але ці зауваження юристів парламенту все ж не стали основною перешкодою для того, щоб прийняти законопроект у 2-му читанні.
Немає жодних сумнівів, що на практиці реалізація з боку багатьох банків законодавчих нововведень не змусить себе довго чекати. По правді сказати, скористатися «усіма принадами» даного закону можна тільки, якщо кредитний договір або ж договір застави, визнається неправомірним, а також, укладено після четвертого листопада минулого року, на що, приміром, ВГСУ звертає підвищену увагу в четвертому пункті свого Листа.
Ведучи мову про Закон, ніяк не можна обійти дуже цікавий нюанс.Наприклад, з моменту включення такого законопроекту під номером 11029 до порядку денного української Верховної Ради, даний законопроект пропонувався тільки в якості впливу на безвідповідальних боржників, а саме суб'єктів комерційної діяльності, про що яскраво свідчить, крім усього іншого, то ж зміст пояснювальної записки, що додається до нього («На сьогоднішній день широке поширення в Україні отримали випадки з ухилення підприємств (а саме, позичальників - юросіб) від виконання власних зобов'язань, згідно з кредитними договорами завдяки використання прогалин в нині чинному законодавстві»).
Сам текст законопроекту до 1-го читання відповідав, задекларованим авторами, основним цілям. Тобто, він припускав, що накладення на заставне майно арешту за ст. 1057-1 ЦК застосовується до позичальників - юрособам, а також фізичним особам - підприємцям.
Але при підготовці проекту до 2-ому читанні ч. 6 ст. 1057-1 ЦК виявилася втраченою незрозумілим чином. У результаті, вміст горезвісної статті зумів придбати іншу форму, в якій в результаті і був залишений.
Уважно проаналізувавши зміст останнього варіанту ст. 1057-1 ЦК, треба констатувати, що вона цілком може бути застосовна в рівній мірі як до позичальників, тобто суб'єктам комерційної діяльності, так і до всіх інших осіб, у тому числі, ніяк не можна виключати ймовірність її застосування в цивільному судочинстві.
Стався чи цей конфуз навмисно, або ж це всього лише недогляд парламентаріїв на стадії проведення законопроектної роботи - поки невідомо. Однак, версія з недоглядом трохи меркне, якщо враховувати при цьому, що Головне юруправління українського парламенту в третьому пункті власних вищезазначених зауважень звертало підвищену увагу наших депутатів на виявлену невідповідність між самою назвою законопроекту (де фігурує слово «господарських»), а також його кінцевим змістом. Але невідповідність так і не було усунено.
Про права і повноваження кредиторів
Разом з врегулюванням ряду процесуальних питань, які були пов'язані з арештом такого заставного майна, Закон також торкнувся й іншого питання, традиційно важливого для банків. Якщо говорити конкретно, то про права і повноваження кредиторів, чиї вимоги забезпечувалися заставою майна самого боржника у процедурі самого банкрутства.
Як багато хто і очікував,нові зміни було спрямовано на зміцнення позицій більш забезпечених кредиторів у самій процедурі банкрутства, у тому числі, усунення ряду законодавчих прогалин, що сприяють використанню такої процедури банкрутства в різних недобросовісних схемах, які спрямовані проти кредиторів.
Наприклад, у ст. 94 Закону в редакції 22 грудня 2011 № 4212-VI було внесено зміни, за якими керівник боржника володіє правом подати заяву, що стосується порушення справи стосовно банкрутства з метою провести процедури санації керівником тільки у випадку, якщо план санації разом узгодять всі кредитори, у яких вимоги забезпечені заставою (в незалежності від самої суми їхніх вимог, а також розміру частки даних вимог у всій загальній масі).
До того ж, зі статей 30, а також 80 Закону стосовно банкрутства були виключені положення, які дозволяють судам затверджувати такі плани санації, а також світові угоди в рамках проведення процедури банкрутства, якщо кредитори не погодили подібний план (угоду).
В результаті, відсутність якоїсь чітко вираженої письмової згоди від усіх забезпечених кредиторів буде непереборною перешкодою для того, щоб мирним чином завершити процедуру банкрутства. Слід, однак, враховувати, що, як справедливо зазначив ВГСУ в шостому пункті власного Листа, всі ці норми будуть діяти виключно щодо тих справ стосовно банкрутства, в яких провадження було відкрито після набрання законної сили нової редакції українського Закону щодо банкрутства, а саме з 19 січня 2013 року.
Ни для кого не будет секретом, что в Украине действует положение, которое регулирует взаимоотношение супругов в материальной составляющей брака.
Другим способом раздела имущества является присуждение неделимых частей имущества одному из супругов.
Если на момент раздела имущества кредит не погашен, то естественно будет поднят вопрос, о том, кому же платить.
Новое в блогах
