Меню
Реклама
Время
На законодавчому рівні було закріплено, що першочергове завдання адміністративного судочинства - це захист у сфері публічних стосунків прав і свобод громадян.
Подібний захист судом може бути наданий не тільки при оскарженні винесених рішень, а також дій чи бездіяльності самих суб'єктів владних повноважень. Нинішнім законодавством був передбачений контроль суду при здійсненні окремих процедур шляхом введення обов'язків за первісним отриманням низки судових рішень.
Постанови про стягнення з боржника грошових коштів
Приміром, визначений ст. 95 НК механізм продажу майна платника податків, а саме юрособи в рахунок погашення боргу, що утворилися, насамперед, передбачає обов'язкову присутність для цього судової постанови про стягнення з подібного боржника грошових коштів, у тому числі, про надання спеціального дозволу на реалізацію майна, яке перебуває у податковій заставі.
Треба завжди відзначити, що багато суб'єктів владних повноважень володіють правом йти до адміністративного суду лише у випадках, які зазначаються Конституцією, а також законами України. Це насамперед передбачено 6, 17, 105 статтями Кодексу адміністративного українського судочинства і безпосередньо випливає з ч. 2 ст. 19 нашої Конституції, за якою органи держвлади зобов'язуються діяти лише на базі, а також у межах переданих їм повноважень і тим способом, який вказується Конституцією та українськими законами.
З урахуванням чисельної характеристики, якщо порівнювати з іншими суб'єктами, ситуацію, пов'язану із зверненнями до суду правильніше буде проілюструвати на прикладі окремих позовів, отриманих від органів податкової служби.
Разом з підвищенням завдань, що ставляться перед перерахованими органами, вони просто змушені не тільки значно посилювати звичайні напрямки роботи в суді (тобто, заявляти вимоги щодо стягнення податкового боргу, а також ліквідації юросіб або ж підприємницької діяльності самих фізичних осіб - підприємців, у тому числі, визнання своїх боржників банкрутами), але також вдаватися до «креативу».
Приміром, в Донецький адміністративний окружний суд в 2011-2012 роках не раз надходили різні позови, в яких органи наполегливо просили дозволити проведення виїзної планової перевірки бригади працівників, які були визначені в напрямку на дану перевірку, в тому числі, зобов'язати платника податків подати певні документи для здійснення перевірки, а також, визнати записи в реєстрі фізосіб-підприємців та юросіб щодо місцезнаходження платника податків неправомірними; також зобов'язати відповідача сплатити нараховані разом із застосуванням звичайних цін податкові зобов'язання згідно ПДВ; зобов'язати подавати щороку декларацію стосовно майнового стану, а також доходи відповідачем.
Надходження подібних позовів має неоднозначний характер і часто обумовлено прийняттям все нових актів, які регламентують роботу певних контролюючих органів, у яких поки не напрацьована практика застосування.
Аналіз існуючого законодавства, що встановлює повноваження, наприклад, органів податкової державної служби, яскраво свідчить про обмеженість тих вимог, з якими вони зараз можуть звертатися до суду. Причому, наявність або ж відсутність необхідного права на звернення з такими вимогами була предметом розгляду в деяких справах. Це питання вирішувалося судами по-різному. При цьому, різними були і наслідки остаточних висновків про відсутність цього права. Тобто, суди вирішували справи по суті, при цьому, цілком відмовляючи в задоволенні все нових позовних вимог, а потім закривали повністю провадження у справі.
Враховуючи те натхнення, з яким податкові органи постійно займаються пошуком кращого шляху наповнення держбюджету, самим судам слід чітко визначити якийсь єдиний підхід до відсутності у позивача можливості звернутися до суду.
Як уже не раз зазначалося, п. 5 ч. 2 ст. 17 КАС було передбачено, що, зазвичай, юрисдикція адміністративних судів повинна поширюватися на різного роду публічно-правові спори, приміром, за зверненням такого суб'єкта в тих випадках, які вказані Конституцією та українськими законами.
З даної норми зроблено, в значному числі справ, висновок, що звернення цього суб'єкта в тих випадках, які не передбачені Конституцією та українськими законами, ніяк не належить до юрисдикції наших адміністративних судів. Тому, провадження у справі часто закривалося на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 українського КАС, за яким суд припиняє провадження у наведеній справі, якщо справа при адміністративному судочинстві розбору не підлягає.
Слабка ланка цієї правової позиції - це наслідки укладення про неналежність даної справи до юрисдикції наших адміністративних судів. Наприклад, згідно з ч. 2 ст. 157 КАС, якщо закінчується провадження у справі з тих підстав, що передбачені пунктом 1 частини 1 цієї статті, то суд пояснює позивачу, до юрисдикції якого саме суду було віднесено розгляд подібних справ. Є цілком викладена підстава для того, щоб остаточно припинити провадження у справі. Воно стосується висновку щодо приналежності такої справи до юрисдикції іншого суду.
Висновок щодо того, що спір не був віднесений до юрисдикції одного із судів, не узгоджується повною мірою з положеннями ч. 2 ст. 124 Конституції, згідно з якими юрисдикція судів повинна обіймати всі правовідносини, наявні в державі.
Крім цього, у передбаченому ч. 1 ст. 3 українського КАС визначенні, був термін «справа адміністративної юрисдикції». Головною її ознакою був суб'єктний склад учасників. Тим самим, закріплені в цій статті визначення таких понять, як «адміністративний позов», а також "позивач", чітко вказують на звернення до суду різних суб'єктів владних повноважень, тобто на виконання повноважень у публічних відносинах.
Таким чином, передбачений ч. 2 ст. 17 українського КАС перелік спорів, які підсудні адміністративним судам, вичерпним не є.На це вказує саме ввідний «зокрема» на самому початку даного переліку, що яскраво свідчить про деякий уточнюючий характер подібного переліку стосовно загальних правил юрисдикції, викладених у ч. 1 цієї ж статті.
Але в кожному разі, наданий висновок про припинення провадження по перерахованих справах за позовами ряду податкових органів, з якими вони взагалі ніякого права звертатися до суду не мали, не містять чітких роз'яснень, в порядку судочинства якого ці позови підлягають розгляду. Фактично, це недотримання існуючої частини 2 статті 157 КАС.
Вищесказане зажадає пошуку іншого шляху вирішення цього процесуального питання, узгоджуючись з усіма положеннями, винесеними КАС України. В якості додаткового варіанту вирішення цього спірного питання Вам пропонується розглянути право суб'єкта владних повноважень звернутися до суду щодо дієздатності.
Наприклад, згідно з ч. 1 ст. 48 КАС, процесуальна адміністративна правоздатність - це здатність володіти процесуальними правами.
Це визначення процесуальної правоздатності просто нерозривно пов'язано разом з ще більш широким терміном - компетенцією суб'єкта, що має владні повноваження. Головним джерелом зараз служать закони і акти, які встановлюють коло прав цього суб'єкта, до того ж, спосіб їх реалізації. Саме визначення компетенції, завдяки закріпленню в документах переліку випадків, при яких даний суб'єкт має право йти до суду, на практиці є встановленням особливої процесуальної правоздатності цього суб'єкта. Вихід за межі переліку цих випадків - це ті дії, які вчиняються способом, зараз не передбаченим нашим законом, у тому числі, перевищення компетенції, що просто неприпустимо в силу ст. 19 Конституції.
Однак, у свою чергу, процесуальна адміністративна дієздатність виступає похідною від правоздатності. Тією ж ч. 3 ст. 48 КАС визначено, що здатність здійснювати власні процесуальні права і обов'язки особисто, до того ж, доручати представнику ведення справи (процесуальна адміністративна дієздатність), належить державним органам, іншим державним органам, а також органам влади, у тому числі, підприємствам, організаціям, установам (юридичним особам).
Можна сформулювати певну правову норму, за якою особа, яка не має ніякої правоздатності, не має і своєї дієздатності. Тому що можливість особи здійснювати свої права за відсутності цих прав також відсутня.
У результаті, коли законом прямо не передбачено будь-яке право звернення такого суб'єкта до суду, цей суб'єкт не має процесуальної дієздатності для цього звернення.
Присутність процесуальної дієздатності в обов'язковому порядку перевіряється перед відкриттям нового провадження у справі згідно з пунктом 1 частини 1 ст. 107 КАС. У разі повної відсутності процесуальної адміністративної дієздатності у особи, яка подавала позовну заяву, вона буде підлягати поверненню позивачу за пунктом 3 частини 3 ст. 108 КАС. Якщо це з'ясовувалося вже після відкриття такого провадження у цій справі, то позовна заява цілком може бути цілком залишена без розгляду.
Наявність певної єдиної думки щодо вирішення цієї, на перший погляд, нескладної процесуальної ситуації буде активніше сприяти правовій визначеності, в тому числі, підвищенню авторитету самої судової влади та зменшення на неї навантаження.
Ни для кого не будет секретом, что в Украине действует положение, которое регулирует взаимоотношение супругов в материальной составляющей брака.
Другим способом раздела имущества является присуждение неделимых частей имущества одному из супругов.
Если на момент раздела имущества кредит не погашен, то естественно будет поднят вопрос, о том, кому же платить.
Новое в блогах
